Антракт панове!
«Світ – театр, а ми в ньому актори…» Цей відомий вираз заставляє нас задуматись. Є над чим, зараз поясню. Театр український – який він, хто ми у ньому і що сьогодні буде за спектакль: комедія чи трагедія ? Ще гірше – драма?
А виглядає це приблизно так. Ось він наш театр – це велика будівля радянського типу, трохи підштукатурена, де – не - де підшпакльована, місцями облетіла побілка, зате на даху майорить жовто-блакитний прапор. За декілька кроків туалет, – «я в той гадючник не піду», – кричить якась нетендітна жіночка і біжить так, ніби там дідька побачила. Половина вікон нових, – пластикових, половина просто забита дошками, на яких балончиком написані непристойні слова. Двері в театр широкі, гарні, дерев’яні, певно з дуба. Біля дверей стоїть охоронець, нахабно поїдаючи кусень хліба з маслом. Він має пістоль і любить свою роботу. Схочеш зайти – мусиш дати гривня, схочеш вийти – давай два.
Усередині картина некраща. Напівтемна зала з разючим синім світлом, ліхтарем гойдає протяг, немає вікон. В одній половині зали стоять крісла рядами, в іншій половині просто скидані в купу, – гора. Товчуться люди, гомонять, щось обговорюють і спорять, в одній компанії чути крики, чуть – чуть і буде бійка. Лунає дзвінок, за ним другий, третій, вистава починається.
На сцені з’являються актори, в дорогих костюмах від Chanel, краватках, з золотими Rolex на руках. -«Їх треба зупинити», – кричить якийсь вар’ят зі сцени, істерично бігаючи з одного кінця в інший. На сцені зручно влаштовується тиша і стабільність. Головний герой – високий та дужий чоловік. На сцені появляється якось крадькома. Руки і лоб його спітніли, він пихтить. В руках його щось важке і велике – це «Пересопницьке Євангеліє». Йому важко його нести та він вперто прижав собі Євангеліє до пуза і готовий дати в морду тому, хто до нього підійде. Починає говорити, переконувати люд у залі, що це вони актори і можуть переписати сценарій як їм завгодно. «Та дарма,-думає про себе, – немає чим писати, хіба…кров’ю…, ні, вони на це не підуть», – в думках заспокоює себе.
На задньому плані з’являються будівельники в касках і з коритом якоїсь багнюки. Цегла порозкидана по підлозі, вони починають замуровувати вікна, через які пробиваються промінчики світла. У вікнах з’являються руки, – чисті, біленькі. В руках тих прапорці із зірочками. Будівельники довго не думаючи б’ють по руках, шматують прапорці і чим душ закидають цеглу. Хтось із акторів кидаються на них і самі отримують по пиці, це в них роль така,- болюча. Дальше нічого незрозуміло, якісь крики та дискусії. Декілька глядачів, яким остогидла вся та картина прориваються за куліси, але за якийсь час вискакують довольні як «шкварки на пательні». В їхніх долонях видніються куп’юри, – вони не знають дурні, що гроші ті надруковані зі сторінок Євангеліє… ХАОС…переривають два хлопа з тачками, на тачках земля, вона має запах волі і вітру. Один підходить до головного: – « везем прадавать, скора ринок откроеться», головний киває головою на знак згоди. – «Не могу понять, как ети казаки такие купи шапками панасипалі , у нас бульдозера уже неделю работают і разгребтись не могуть. »,- другий хлоп. Усім стає зрозуміло, що це кінець…кінець першої дії. Антракт панове! Після якого буде дія друга… Страшно подумати що буде…